Апокаліпсис-2020: які події можуть відбутися в Україні в найближчі 10 років

Спершись на Росію Януковичу буде досить легко, в разі чого, «притиснути до нігтя» українських олігархів

А ось боротися з невдоволенням народу, яке вже в швидкості буде викликати не тільки зовнішньо-політична, а й соціально-економічна політика держави, виявиться куди складніше, особливо якщо український політикум «виродився» якого-небудь свіжого, активного і ще незаплямованою опозиціонера.Тим не менше, боротися швидше за все будуть.От тільки до чого це може привести?

Хто стане ворогом держави?

Як ми знаємо, в Росії опозицію представляють як купку злісних карикатурних «інородців» і «гнібералов», що діють за вказівками Держдепу США проти відродження великої нації (судячи з нинішнього стану тамтешньої опозиції, опис це недалеко від істини).В Україні ж часів Януковича таке неможливо, бо виступ проти Януковича автоматично означає і виступ проти стоїть за ним «Великого Брата», тобто, як раз проти зовнішньої сили.І навпаки.Тобто, захищаючи режим, наші спецслужби і силовики будуть захищати і непорушність російського впливу в Україні.А тут, все-таки, можуть трапитися збої: одна справа - захищати свою країну від «агентів ЦРУ», а інша справа - відверто відстоювати лише інтереси «даху» (єдиного справжнього гаранта стабільності існуючої влади).Та й суспільну свідомість в Україні не настільки єдине в захваті режимом і його Лідером, як у Росії.
Подібні дії в нашій країні означають, як не сумно, радикалізацію все тієї ж Західної України.І не тільки її.Причому радикалізацію тим більше неминучу, і настільки максимальну, наскільки сильним буде тиск на світосприйняття та принципи тамтешнього населення, і взагалі всіх, для кого незалежність країни - не фікція і не «відрижка оранжизм».Стає щось на зразок швидко Напухати внутрішнього нариву.Якщо ж раптом влади - за дурниці, або в захваті від відсутності опору - заманеться оголосити саме Україський націоналістів (нехай самих-самих крайніх) головними ворогами стабільності і порядку, це створить поштовх для дуже серйозного опору, і спричинить за собою ланцюжок обопільного насильства, яка неминуче перекинеться на Київ.Причому виступати будуть вже не тільки проти національно-ідеологічного, а й соціально-економічного курсу режиму.
вождями цих акцій, які можуть - не дай Боже - бути вельми кривавими, будуть вже не Тимошенко чи Луценко.Неважливо, чи будуть ці останні до цього часу сидіти у в'язниці, емігрують або просто розгублять своїх прихильників.Новим опором керувати будуть лідери, які з'являться саме в тому випадку, якщо Україну почнуть «втупую» «зачищати» за російським зразком.
Проблема легітимності і легітимізації Януковича в тому і полягає, то він свідомо «обрізає» для себе можливості діалогу з тією частиною країни, яка не є його виборцями.З рештою він хоче вирішити питання «через коліно» - шляхом залякування, ігнорування і резонно розрахунку на ледачий прагматизм і хуторянську ментальність українця, який, замість походу на барикади (особливо, якщо похід не оплачується) віддасть перевагу тихо сидіти у себе в хаті і виживати поодинці, попиваючи горілку.У принципі, так воно і буде - але тільки у випадку реалізації згаданого «пасивного» сценарію.У випадку зі сценарієм «активним» Україна скотиться в хаос, який може реально підвести її під розкол і ліквідацію як держави.

Гвардійці Президента

Для Росії підтримка режиму Януковича стане ключовою на пострадянському просторі..Фінальним підсумком такої опіки Москви стане практично повне позбавлення України будь-якої самостійності в економічному і політичному плані (у культурно-гуманітарному плані ці спроби будуть менш успішні), при збереженні формально незалежного статусу нашої держави, яке буде віддано в особисте користування Януковичу і його наближеним групам.Самі ці групи будуть періодично тасувати, але незмінним залишиться фокусування на персоні Лідера - тому що прихід будь-якого іншого глави держави означатиме потенційну загрозу перегляду структури російських активів в Україні, навіть якщо цей «хтось» буде прямо призначений Януковичем як наступник.Хоча, треба думати, росіяни, які в призначеннях наступників дуже добре розбираються, через 10 років допоможуть Януковичу в цьому.Поки що їм потрібно протримати його при владі два терміни.
Режим, який буде в найближчому майбутньому встановлено в Україні, нагадає нам Латинської Америки (і Росію) ще й посиленням ролі силовиків і спецслужб.Причому, поряд з місцевими спецслужбами, важливу роль будуть грати спецслужби «Великого Брата», а також можливі неформальні і напівформально силові об'єднання, здатні протистояти розгалуженим службам безпеки українських олігархів.На країну, перш за все, на нелояльні влади західні регіони, буде накинутий щільний «ковпак» регулярного моніторингу..
При цьому не виключено, що навколо самого Януковича буде створена ще одна, внутрішня, служба чи то безпеки, чи то охорони, підпорядкована особисто Президенту й позбавлена кілька сентиментів щодо української національної ідеї, так само як і сповнена недовіри відносно інших силових структур, де можуть знайтися майори Мельниченко та інші подібні особи.У цій «ближній гвардії» може бути дуже велика роль російських фахівців (за аналогією з тим, як американські спецслужби фактично охороняли латиноамериканських диктаторів, страхуючи їх від чергового контрперевороту).Можливо, що саме цим «преторіанці» доручать нові автокатастрофи і «випадкові смерті» кількох, ймовірно, другорядних, персонажів зі світу ЗМІ, бізнесу і політики, щоб більш «великим рибам» не кортіло заперечувати і «мутити воду», а також і давати під ці «замуткі» фінанси.Демонстративних пропаж і відрізаних голів при цьому не буде - один раз вже прикро обпеклися.Зате не виключено «прикрив самогубство» якого-небудь надміру незговірливого журналіста чи бізнесмена з повішенням де-небудь у далекому (наприклад, білоруською) лісі - на такі діяння спецслужби були майстри у всі часи.

І культ з ним!

Ще одним досить одіозним і вульгарними моментом може стати спроба створити персональний культ особи Януковича.Це ще один аспект, без якого побудова російської, білоруської, латиноамериканської або будь-якої іншої автократичної моделі взаємовідносин «лідер - влада - суспільство» неможливо.Правда, в цьому у Януковича будуть очевидні труднощі, викликані неприйняттям його, аж до підсвідомого рівня, як мінімум, половиною країни, а також інтелігенцією та експертно-медійним співтовариством.Крім того, ще довго буде позначатися укорінена за 20 років звичка не особливо боятися влади, і ганити її, вважаючи винним у всьому перша особа.
Так що культ, якщо все ж таки захочуть встановити, встановлюватимуть поступово.Хоча у самого Януковича може бути спокуса запроваджувати елементи самопрославленія вже в найближчій перспективі.Однак, логіка вимагає в перший час дотримання мішури демократичних форм, які залишають можливість дозованої критики влади - хоча б з боку «кишенькової» опозиції.І тільки після того, як ЗМІ будуть «зачищені», олігархи «рівновіддалені», а Росія остаточно запанує стратегічними активами України, стане можливим придумати для Лідера будь-яку форму «культивування».Але, на жаль, культ цей буде гранично цинічною і невиправданим з тієї причини, що режим Януковича радикально відрізняється від режимів Лукашенко або Путіна-Медведєва.Відрізняється одним, але базовим, обставиною, що робить майбутню диктатуру подвійно неприйнятною.

Невеликий диктатор

Йдеться про те, що авторитаризм Віктора Федоровича буде базуватися на більш ніж хиткому і сумнівному підставі - на прийнятті його дій і особистості всього лише частиною населення.Цей невеликий, по суті, базис, однак, буде максимально укріплений відвертою економічної, фінансової, інформаційної та навіть військової підтримкою Росії.Тобто, режим цей буде не відрізнятися від режимів військових диктаторів Латинської Америки, які аж ніяк на «заморочувалися» національним інтересом, зате чітко виконували свою функцію максимального врахування інтересів США в очолюваних ними країнах - в обмін на гарантії особистого збагачення і тривалого правління.
На жаль, але незмінним атрибутом таких слаболегітімних режимів повинно бути насильство - причому, чим неприкриті воно буде, тим населення стане максимально слухняним, боячись за своє життя і роботу, і розуміючи, що змінити нічого не можна, а влада і її вождя слід терпіти за фактом.Але, так як в Україні все ж важко уявити концтабору для інакодумців або тотальні ідеологічні репресії, застосування насильства буде обмежено лише тими, хто виявляє особливо активну практичну нелояльність персонально до Президента, або ж, що більш імовірно, робить будь-які дії проти влади і її головних персон.Ось тут-то і закладена головна бомба, яка здатна підірвати режим, але водночас і розірвати Україну на частини, позбавивши її державності.
Йдеться про те, що застосування насильства або ж роздування культу особи першої особи, так само як і пошуки внутрішніх ворогів в більш широких верствах населення, ніж прошарок олігархів і політиків, спричинить за собою максимально сильний опір.Народу від такого режиму жити краще не стане, а опора виключно на однобокий ідеологічний тренд плюс насильство не зможе служити довгостроковим джерелом міцності режиму.На відміну від України Януковича, лукашенківську Білорусь і путінсько-медведєвська Росія мають велику суспільну легітимацію в очах їхніх громадян.
Якщо брати Білорусь, то там, фактично, збережений соціалізм, і країна наведена за ці роки до зразкового, майже європейського, порядку.Нехай навіть ціною цього і стала відсутність фактичної незалежності.Білорусу є, що втрачати, у разі краху режиму Лукашенка.Але Янукович і не збирається будувати білоруську систему.
У свою чергу, Путін і Медведєв у Росії вміло експлуатують вічно дієвий для наших сусідів тренд про великого накреслень Росії і постійних ворогів, що заважають реалізації цього статусу, що, в сукупності з тезами про «клятих 1990-х» і «гідрі тероризму », виправдовує тамтешній режим в очах росіян.Так що росіянам також є, з чим порівнювати, і що боятися втратити.До того ж, тамтешня ідеологія як раз проголошує пріоритет національної власності й управління, теза про те, що іноземці не повинні володіти головними активами Росії.В Україні, як бачимо, ситуація якраз розвивається в протилежному напрямку.
А в Україні, як не напружуйся пропаганда, як не захищайся владу від народу, опозиції і незадоволених олігархів, такою широкою легітимності у режиму немає.Тому немає і не буде виправдання суспільством жорсткості, подвійних стандартів і насильства з боку влади.Ні криза, не нескінченна постулюванні «злочинів Юлі» таким бути не може.«Помаранчевий хаос» був хаосом особистісно-управлінським, і ніяк ні порівняємо з колапсом 1990-х, на боротьбі з яким виїхали на вершину популярності і Лукашенко, і Путін.
Янукович же не є національним лідером, бо, замість того, щоб вести країну по шляху національної самоідентифікації (хай тільки економічної), або ж будувати соціальну державу за типом Білорусі, що забезпечило б йому довіру і любов громадян, навіть нелояльних ідеологічно, він, схоже, віддає перевагу просто передоручити збереження своєї влади росіянам.Такий захист може здаватися нашому Гаранту практично вічною і максимально надійною, але вона ж означає ліквідацію самостійності України і робить Януковича останнім президентом країни, що мали можливості для виведення її до числа значущих держав, але скористався цією владою лише для того, щоб встановити особисту владу під покровом кремлівської «даху»..
Але все-таки слід припускати, що відчайдушна, схожа на перехід Мазепи на бік шведів, спроба позбутися від російської опіки буде зроблена.Найімовірніше, таких спроб буде дві - і збігатися вони будуть з перевиборами Януковича на пост президента в 2015-му, і з його передачею влади наступнику (цілком можливо - певного «грізному» силовику) в 2020-му.Перша спроба явно буде невдалою, що спричинить за собою максимальне посилення авторитаризму під час другої каденції Януковича, в результаті чого влада, по російському методу, можна буде спробувати передати лише ще більш «сильної руки».Але 2020-м роком «антирежимних» сили вже точно скористаються.І ось тоді - коли над Україною нависне тінь можливої зміни парадигми розвитку - і, як наслідок, позбавлення тут росіян монопольного впливу і активів, Росія просто введе війська на нашу територію, відповідно до власної доктриною про захист національних інтересів.Так надходили США протягом усієї своєї історії взаємин з Латинською Америкою.
І в цьому випадку наша країна передбачувано розколюється на дві частини, і зникає з карти світу, стаючи гарячою точкою за прикладом Боснії та Герцеговини.Проект «Україна», тим самим, припиняє своє існування, проживши останні 10 років у фактично сателітному стані.
На жаль, такий варіант дій може бути цілком реальним.Нинішня влада не замислюється про це, думаючи, як і всяка влада, що буде правити вічно, і що після неї настане потоп.Що ж, він цілком може наступити.Нас чекають аж ніяк невеселі і дуже жорсткі часи