«Зариті» таємниці столиці

У підземеллях Києва будували церкви і їздили коні, а зараз історію завалюють паркінги

Прогулюючись вулицями Києва, навряд чи хтось замислюється, що під його ногами може бути приховане місто. Багато хто чув про існування недобудованого «сталінського метро» — двійника сьогодення, і бували в печерах Лаври, але мало хто знає, що це тільки «вершина айсберга» і під Києвом є ціле невідоме підземне місто. Там колись були прокладені дороги, по яких їздили вершники на конях і перевозили гармати, стояли церкви, жили відлюдники і люди, що промишляли розбоєм. Зараз по тунелях гуляють тільки любителі підземного миру — діггери, а в залишках сталінського метро влаштовують..галасливі дискотеки і живуть бомжі.

Про підземні тунелі і ходи Києва в різний час була безліч легенд. Ще в XIX столітті гуляли чутки, що Київ зв'язаний підземними лабіринтами з Черніговом, Смоленськом, Великим Новгородом і іншими містами. Деякі ветерани другої світової стверджували, що коли вони залишали Київ, то йшли по підземних і навіть підводних тунелях за місто. У 70-80 роки говорили, що під містом є таємні бункери на випадок ядерної війни і тунелі, по яких можна вийти з урядових будівель на лівий берег Дніпра. Ця теорія, на відміну від інших, існує до цих пір.

«Не беруся затверджувати, але швидше за все, урядові будівлі (Верховна Рада, Кабмін, Маріїнській палац, Секретаріат Президента і маса допоміжних будов) об'єднані між собою підземним повідомленням і, можливо, пов'язані з підземним павільйоном станції метро «Арсенальна», — говорить києвознавець Олександр Анісимов. — Додамо до цього складну підземну коридорну систему Печерських кріпосних зміцнень, горезвісний тунель, що сполучає нинішній Палац культури і мистецтв «Україна», экс-«Октябрьский» (колишню вотчину НКВД) і так званий Зелений театр..Можна не сумніватися, що це лише невелика частина «засекреченого» підземного міста».

Печери існували під Києвом з незапам'ятних часів. Окрім святих, які копали собі підземні скити, щоб усамітнитися і вдатися до молитви, в печерах на схилах Дніпра відвіку жили люди, що промишляли розбоєм, яким треба було десь ховатися. Історики говорять, що з цим зв'язана і знаменита билина про Кирила-кожум'яку і змія, який жив в Кирілловськой печері. Можливо, під змієм народна мудрість мала зважаючи на шахраїв і інший криміналітет, який ховався в цих «норах». До речі, про кирілловськіх підземелля ходили чутки, що тут заховані..скарби Мазепи. Їх у свій час навіть шукали місцеві «мисливці за кладами». Золота не було, зате печери розчистили..

ПІДЗЕМНІ ЦЕРКВИ І «СЕЙФ» ВАРЯГІВ

Історія лаврських підземель йде в часи, коли чернець Антоній прийшов на Печерські горби і вирішив жити тут як відлюдник. У 1013 році він приходить до Києва і поселяється в покинутих Варяжських печерах на території сучасної Лаври, де загін варягів колись, як в сейфі, ховав військову здобич. До Антонія приєднуються послідовники. Печерки ченців, що розрослися, стали сполучати «лаврою» (по-грецьки — вулицею), так і виник комплекс нинішніх печер. «Київські печери страждали від затоплень і обвалів унаслідок землетрусів. Ремонти змінювали топографію печер. Закладалися каменем і цементом одні ходи, виникали інші», — розповідає києвознавець Олександр Анісимов. Зараз довжина Ближніх печер — 383 метри, Дальніх — 293, а їх глибина — від 5 до 20 метрів. Говорять, багато печер було і за Лаврою, на схилах Дніпра, з виходами до річки. Але із-за численних будівництв ці ходи нині замуровані.

Скласти конкуренцію за віком лаврським підземеллям можуть Зверінецкие (у районі Ботсада на Печерську). Говорять, що вони виникли раніше роки на 60. У лабіринтах археологи знайшли людські скелети, церковне начиння. Тут відкопали три вулиці і вхід в підземний монастир. Він був засипаний при нападі на Київ половецького хана в 1096 році. Зараз Іонінській монастир використовує частково розкопані лабіринти як скит — тут навіть йдуть богослужіння. За словами настоятеля монастиря батька Іони, їх проводять щосуботи: «Там збирається 20—30 прихожан».

Багато церков Києва починалися як підземні і «виходили» назовні тільки тоді, коли прихожан було стільки, що невелика підземна споруда вже не могла їх вміщати. Такими церквямі був Кирілловській монастир, Андріївський, Михайлівський, Києво-печерський, Видубіцкий і Гнілецкий.

ПІД ПЕЧЕРСЬКОМ ЇЗДИЛИ КОНІ

Під всім Печерськом тягнуться тунелі і ходи, побудовані сторіччя тому, причому з великою інженерною майстерністю. «Фортеця, до якої відносяться тунелі, почала будуватися ще в XI столітті, коли звели Києво-печерську Лавру», — розповідає «Сьогодні» директор музею «Київська фортеця» Вячеслав Кулініч. — Тоді ж на Печерську стали зводити зміцнення для захисту міста. Пізніше за них постійно модернізували, добудовували, у міру розвитку технологій і військового мистецтва. Зараз тунелі тягнуться від НСЬК «Олімпійський» до самого Дніпра, є вони і під заводом «Арсенал», і під Лисою горою, і під Ботсадом. Краще всього збереглися ходи під Інститутом культури, на вулиці Чигоріна, і під Лисою горою».

Все почалося з того, що співробітники музею в архіві наткнулися на документ, він називався «Список ключів, який повинен бути у коменданта фортеці», підписаний самим царем. «Ми були здивовані тим, що такий начебто незначний документ підписав сам цар. У переліку знайшли пункт «ключі від головного входу в підземний тунель». Тоді ми і зрозуміли, що маємо справу з підземним комплексом. Коли проникли туди, то були уражені. Ширина і висота тунелів така, що там поміщалися гармати, які тягнули мінімум пара коней. Є там і маленькі тунелі, по яких тече грунтова і дощова вода. У тунелях сухо, практично скрізь збереглася стародавня цегляна кладка», — розповідає Кулініч.

За його словами, деякі частини тунелів зараз використовує Міноборони для господарських цілей. Також ділянкою тунеля користується Іонінській монастир, який знаходиться на території Ботсада. «Окрім тунелів, які виконували функції дорогі, і тих, по яких тече вода під землею, також є так звані слухові галереї, в яких сиділи солдати і слухали: чи не підкопується ворог під фортецю. Якщо чули, що копають (а під землею чутність дуже висока), то в спеціальні напівкруглі галереї засипали порох і підривали його. Багато хто з цих галерей зберігся до цих пір. Вони у чудовому стані. Там немає щурів, правда, є кажани. А одного разу ми зустріли там бомжа. Він випадково знайшов один з входів в тунель і поселився. Дуже просив, щоб ми не виганяли його — говорив, що це ідеальне житло. Напевно, він і зараз десь там мешкає», — розповідає Кулініч.

Говорять, що в тунелі «Київської фортеці» нелегально організовують походи любителі підземного міста. Але в музеї говорять, що це маловірогідно. «Багато входів ми вже закрили гратами. Хоча при бажанні пробратися, звичайно, можна. На відміну від колекторів, по яких люблять гуляти діггери, в наших тунелях безпечніше — там сухо і нарватися на неприємності складно. Правда, частина тунелів частково знищена із-за будівництва на Печерську. Будівництво висотних будинків, підземних паркінгів дуже шкодить підземеллю. Ми тільки за те, щоб досліджувати ходи і водити туди офіційні екскурсії. Представляєте скільки засобів можна запрацювати для міста? Але наші чиновники, схоже, про таке не думають..», — засмучується Кулініч.

А недавно співробітники музею знайшли новий об'єкт — стіну, яка тягнеться близько 2 кілометрів. Правда, знахідка засипана землею, але дослідники говорять, що вона збереглася в ідеальному стані.

БОМЖ-ПАТІ В «СТАЛІНСЬКОМУ МЕТРО»

Багато киян знають, що під Дніпром будували підземний залізничний тунель, який в народі прозвали «сталінським метро». Як розповів керівник проекту «Цікавий Київ» Арсеній Фінберг, це робили на випадок війни: мовляв, зруйнують наземні мости — залишиться хід під землею. У 1936 році йшло трудомістке будівництво Київського укріпрайону — зводили доти, дорогі, склади, командний бункер. Було закладено два тунельні переходи під річкою: Північний (Оболонь — Вигуровщина) і Південний (Жуків острів — Осокорки). Траси розділили на ділянки, позначені номерами. Секретність була строгою. Спочатку ставили кесон — вертикальний циліндр з товстого бетону.

Один з них до цих пір стоїть на Оболонськой набережної, недалеко від Московського моста. З-під нього викопували землю, кесон осідав, а потім робочі починали горизонтальну проходку. Закінчити роботи хотіли через 8 років, але не встигли. Коли почалася війна, будівництво скрутили, частину зробленого затопили, а техніку засипали землею.

Уціліли три фрагменти Південного переходу. Один на Позняках в приватному секторі. Перед входом — затон, а в самому каналі завдовжки близько 70 метрів води по коліно.

Другою — на Жуковом острові. Його довжина близько кілометра і багато хто проникає туди на човнах. На стелі сольові сталактити, а на стінах багато написів: «Обережно, пірані!», «Надія вмирає останньою!». По дорозі зустрічаються корчі і пляшки з-під пива. Від Північної ж переправи залишився кесон, який в народі називають «трубою» і «підводним човном». Зараз йому знайшли нове застосування — із-за відмінної акустики там люблять влаштовувати вечірки і концерти. Наприклад, вже кілька разів проводилася «Бомж-паті» — костюмована нічна гулянка з багаттями і нарядами з картонних коробок