Європа страйкує, Україна боїться

Коли у розпалi передвиборної боротьби 2009 року Партiя регiонiв запропонувала закон про пiдвищення соцiальних стандартiв, керiвництво Федерацiї профспiлок, яку очолює регiонал Василь Хара, висловилося проти. Аргумент - погiршення фiнансового стану пiдприємств.

Наприкiнцi вересня по Європi прокотилася хвиля масових манiфестацiй. Найбiльший - стотисячний - мiтинг вiдшумiв пiд стiнами Європарламенту в час, коли депутати обговорювали урiзання соцiальних витрат у країнах спiвдружностi.

На думку голови Єврокомiсiї Жозе Мануеля Барозу, без суворого обмеження усiх бюджетних витрат не обiйтися. Уряди країн, якi почали готувати бюджети на 2011 рiк, зрозумiли його заклик дослiвно.

Португалiя знижує державнi виплати за усiма статтями на 5%, Iспанiя пiднiмає ПДВ на 23%, Британiя закликає громадян пiдтягнути паски, бо дефiцит державного бюджету становить 11% вiд ВВП. Реакцiя населення ЄС не забарилася.

Пiсля пiдписання Лiсабонської угоди - своєрiдної конституцiї ЄС - громадяни Європи позбавленi прямого впливу на формування загальних засад життя союзу.

Тому робiтники Європи згадали про страйки, якими вони вибороли собi високi соцiальнi стандарти. А зараз цi привiлеї у них почали вiдбирати, пояснюючи це потребою економити i пережити кризу. Втiм, громадяни не збираються так просто здаватися. Забутий за роки процвiтання профспiлковий рух знову набирає сили.

Ситуацiя, на думку британського видання Independent, може сягнути напруження 1968 року, коли в Європi вибухнуло останнє велике робiтниче повстання, яке поєдналося з кризою буржуазної iдеї та пiднесенням лiвої суспiльної фiлософiї.

Поки що профспiлковий рух у Європi розрiзнений, але коли новi бюджети будуть прийнятi i соцiальнi виплати зменшаться, ситуацiя може змiнитися кардинально.

Початок хвилi

Фахiвцi Iнституту Гувера у дослiдженнi профспiлкового руху 2003-2008 рокiв умовно подiлили країни Європи на два табори.

У першому традицiї страйкiв були розвиненими, i манiфестацiї проходили часто. Цю групу очолила Францiя, де працiвники державних пiдприємств виходили на загальнонацiональнi демонстрацiї майже двiчi на рiк. Потiм йшла Великобританiя, де не так масово, але постiйно страйкували робiтники рiзних компанiй.

До другої групи увiйшли бiльш стабiльнi країни - Бельгiя, Iрландiя, Нiмеччина, Iсландiя. Тут страйки вiдбувалися не так часто i не набували великого резонансу, бо профспiлкам вдавалося знаходити спiльну мову з державою чи пiдприємцями.

За даними Єврокомiсiї, у цей перiод бiльшiсть манiфестацiй закiнчувалося пiдписанням угод мiж працiвниками i власниками компанiй. Тодi прибутки фiрм постiйно зростали, i вони могли полiпшувати умови працi робiтникiв.

За iнформацiєю Мiжнародної органiзацiї працi, у 2005 роцi на залагодження трудових конфлiктiв уряди ЄС витратили близько 300 мiльйонiв євро.

Ситуацiя змiнилася з початком економiчної кризи. Глави держав стали несмiливо заявляти, що робiтникам потрiбно буде обмежити свої витрати. Особливо гучно про це заговорили навеснi 2010 року, коли Грецiя опинилася на межi дефолту, а майже збанкрутiла Iсландiя вiдчайдушно просила мiжнародної допомоги.

Уряди наочно впевнилися, до чого призводить потурання високим соцiальним стандартам. Країнам довелося вибирати: або нормальнi зарплати i пенсiї, або збереження балансу державного бюджету та власної фiнансової спроможностi.

Афiни, якi намагалися балансувати на межi, закiнчили масовими страйками i переддефолтним станом одночасно. А коли європейськi лiдери разом з МВФ видiлили майже 900 мiльярдiв доларiв i поставили умову навести лад у державних фiнансах, Грецiя просто перестала звертати увагу на манiфестантiв.

Її прикладом скористалися iншi країни. Заявляючи про потребу економiї, вони пiднiмають пенсiйний вiк i скорочують зарплати державним службовцям.

Уже не йшлося про угоди з робiтниками, бо в державних бюджетах на це не було коштiв. Населення вiдповiдало манiфестацiями, кiлькiсть протестуючих зростала. З початку 2010 року, за даними Eurostut, чисельнiсть страйкуючих зросла на 25%. Уряди i далi намагалися не помiчати цього i проводили полiтику економiї.

Причиною такого спокою європейських президентiв i прем`єрiв, на думку оглядачiв EuroNews, може бути їхня впевненiсть у тому, що найбiльшi європейськi профспiлки зараз дезорганiзованi i не будуть проводити масовi акцiї.

Манiфестацiї 30 вересня доводять це, бо найбiльшi робiтничi органiзацiї вивели людей на вулицi окремо i не змогли узгодити свої дiї у рiзних країнах свiту.

Зараз представники великого бiзнесу вимагають вiд профспiлок та уряду Британiї повiдомляти про страйки заздалегiдь, аби вони мали час пiдготуватися. Представники профспiлок уже заявили, що, можливо, приймуть таку пропозицiю.

Дослiдники New Economics Foundation з Британiї вважають, що найважче криза може вдарити по громадянах Європи уже восени i взимку. Саме тодi бюджети жорсткої економiї почнуть працювати, тож профспiлковий рух має пожвавитися.

Крiм того, європейцi вiдчувають себе обдуреними. Криза почалася з фiнансового сектора, де великi банки захопилися ризикованими операцiями i не спромоглися втримати лiквiднiсть. У пiдсумку, до протестiв приєднаються антиглобалiсти - люди не хочуть платити за помилки банкiв i корпорацiй.

Податковi мiтинги

Хоча з 2008 року обсяги зарплат i соцiальних виплат в Українi значно скоротилися, а рiвень життя населення погiршився, до масових заворушень поки не дiйшло.

Досi мiтингiв у країнi, окрiм ситуативних виступiв на мiсцях, не вiдбувалося. Якщо у Європi профспiлки лише частково на боцi керiвникiв пiдприємств, то в Українi взагалi неможливо розрiзнити їх iнтереси.

Навiть гiрше - коли у розпалi передвиборної боротьби 2009 року Партiя регiонiв запропонувала закон про пiдвищення соцiальних стандартiв, керiвництво Нацiональної федерацiї профспiлок, очолюваної регiоналом Василем Харою, висловилося проти. Аргумент - погiршення фiнансового стану пiдприємств.

Втiм, пiдвищення цiни на газ влiтку ситуацiю дещо змiнило - iгнорувати 50-вiдсоткове збiльшення вартостi палива профспiлки не змогли.

У Києвi, Харковi та iнших мiстах пройшли мiтинги мiських профспiлок, якi вимагали вiд Кабмiну скасувати рiшення, "прийнятi з порушенням законiв i Генеральної угоди". Голова уряду Микола Азаров вiдповiв, що пiдвищення тарифiв вiдбулося на вимогу МВФ, тож скасуванню не пiдлягає. Нових манiфестацiй не було.

Друга спроба пiдняти суспiльну хвилю протесту пов`язана з проектом податкового кодексу. На стадiї написання проти нього виступали в основному представники великого бiзнесу, iноземнi компанiї та потужнi галузевi асоцiацiї.

Однак пiсля публiкацiї остаточної версiї проекту стало зрозумiло, що найбiльше постраждають малий i середнiй бiзнес, тож тепер iнiцiативу перехопили вони.

З середини вересня у новинах почали з`являтися повiдомлення про тi чи iншi виступи пiдприємцiв. У першу чергу, вони вимагають зберегти спрощену систему оподаткування, суттєво обмежену проектом кодексу.

Урядовцi, зокрема, керiвник робочої групи з розробки кодексу вiце-прем`єр Борис Колеснiков та голова Держкомпiдприємництва Михайло Бродський, не раз заявляли, що змiн не буде, "всi платитимуть податки на рiвних умовах".

Однак певнi зрушення є: єдиний податок для пiдприємцiв, якi працюють не за мiсцем реєстрацiї, у проектi зменшений з 1 500 гривень до 600 гривень.

Що ж буде далi? "Протестнi настрої серед населення ростуть. Наслухавшись обiцянок влади, люди не побачили позитивних змiн. Бiльше того, цiни зростають, а закони стають все жорстокiшими", - вважає перший заступник голови Конфедерацiї вiльних профспiлок України Анатолiй Акимочкiн.

За його словами, працiвники зараз часто звертаються до профспiлок, вимагаючи конкретних дiй. Втiм, такої думки притримуються не всi.

"У разi ускладнення ситуацiї уряд може використовувати непопулярнi методи. Однак це не свiдчить, що будуть новi мiтинги. Працiвники навряд чи будуть страйкувати, бо уряд iде на легалiзацiю зарплат i пiдняття платоспроможностi людей", - каже президент Спiлки орендарiв та пiдприємцiв Вiктор Хмелевський.

На його думку, малий бiзнес завжди може домовитися з найманими працiвниками, а на великих пiдприємствах є давно сформованi профспiлки, якi самi обстоюють iнтереси своїх членiв перед власниками виробництва.

Втiм, навiть серед прихильникiв страйкiв нiхто не може сказати, чи стануть заворушення такими ж масовими, як у Європi. "Всi бояться втратити роботу, адже вiдомо, на кого у нас працюють суддi", - пiдкреслили в однiй iз профспiлок.