Український парадокс: будівництво об'єктів в XXI столітті за нормами УРСР

Будівельний ринок України володіє специфікою, що відрізняє його від міжнародного. По-перше, він дуже зарегульований, причому ці регулятивні норми морально і технічно застаріли ще 40 років тому. Тому на ньому нескладно маніпулювати вручну, у чиновників є такі важелі, і учасники ринку нерідко воліють мати «потрібну людину», а не дотримуватися ринкових законів.

По-друге, кожен намагається заощадити на всьому, навіть на ключових роботах і матеріалах. Зокрема, інвестори і девелопери даремно недооцінюють ризики, пов'язані з використанням неякісної дешевої продукції при інсталяції водовідвідних систем в грунті. У порівнянні з вартістю об'єктів, що зводяться, якісні водовідвідні канали та сепаратори коштують копійки, але допомагають зберегти мільйони гривень і навіть доларів на експлуатації будівель.

На жаль, українські та російські системи водовідведення, бажані нашими забудовниками через свою дешевизну, виробляються за застарілими технологіями, з несучасних матеріалів, перш за все - зі звичайного пористого бетону. У нього не додаються ніякі спеціальні сполучні інгредієнти, що дозволяють бетону не перетворюватися в пухку масу під постійним впливом води. Через таку економію вода не стікає в каналізаційні стоки в повному обсязі, як повинно бути передбачено технічним регламентом, а просочується через бетон. Природно, з плином часу процес тільки активізується, вода потрапляє безпосередньо в грунт.

Руйнуючи грунт, вода добирається до фундаменту будівлі і починає руйнувати вже саму будівлю знизу, непомітно для оточуючих.

Не менш важливий момент - екологія, про яку в Україні прийнято думати в останню чергу. Якщо на будівлі встановлено неякісні системи водовідведення, вода не доходить до сепараторів, які очищають її від шкідливих домішок. Відповідно, все, що потрапляє в воду ззовні, разом з нею просочується прямо в грунт, а звідти - в підземні води.

Це все не абстрактні слова, а цілком закономірні наслідки недбалого ставлення до питання водовідведення. Але для більшої переконливості наведу приклад - недавно в Німеччині я ознайомився з результатами тестів місцевої сертифікаційної організації. Дослідження проводилося з метою встановити, наскільки герметичні водовідвідні канали і скільки часу вони зможуть утримувати воду, щоб вона не просочувалася в грунт. В експерименті брали участь п'ять виробників і, відповідно, п'ять торгових марок. Суть заходу полягала в наступному: п'ять каналів довжиною 1 м і висотою 10 см (кожен - з матеріалів ТМ, які брали участь в дослідженні) з'єднали в одну лінію, обробили шви з'єднань герметиком і залили канал водою. Вимірювали якість гідроізоляції дуже просто: в ємність, утворену каналом, встановили вертикально лінійку для відстеження падіння рівня води. Так ось, в каналах з полімер двох німецьких виробників рівень води залишався незмінним більше 24 годин, а бетонні канали осушити протягом 30 хвилин. Такий експеримент, зрозумілий не тільки професійним будівельникам, але і будь-якому школяреві, наочно демонструє, наскільки важлива якість матеріалів, з яких виробляються системи водовідведення.

В Україні питання якості матеріалів стоїть на останньому місці. Сприяють цьому, в тому числі, і застарілі норми, які просто не передбачають сучасний погляд на системи водовідводу.