Хто добудує недобудови?

Про те, яка доля чекає на недобудови, розповів президент Української державної будівельної корпорації "Укрбуд" Максим Микитась. За його словами, добудовувати їх бажаючих особливо немає. Була спроба хоча б спростити процедуру розбирання недобудов і в листопаді 2015-го зареєстровано відповідний законопроект № 3431, поданий Кабінетом міністрів України. У документі прописувалося спрощення процедури приватизації та держреєстрації прав на об'єкти незавершеного будівництва. Іншими словами, депутати пропонували продавати саму будівлю на розбір без права власності на земельну ділянку. Однак 14 квітня законопроект відкликали.

Тим часом бетонні каркаси спотворюють вигляд Києва і руйнуються, перетворюючись у притулки для бомжів і бродячих собак. Б'ють недобудови і по бюджету міста: із занедбаного будівництва не збереш податок на нерухомість. У столиці обсяг заморожених проектів складає 15 % від усіх недобудованих об'єктів, а по Україні цей показник досяг 35 %. Міська влада розглядала різні варіанти: передавати довгобуди в комунальну власність, надавати позики будівельникам, продавати на аукціонах і навіть повністю знести.

Є ще одна проблема, про яку всі знають, але вважають за краще не озвучувати - будь-який ошуканий інвестор одразу стає протестним електоратом і на наступних виборах голосує за зміну влади.

Кожна українська криза була причиною зростання кількості будівельних скелетів. Недобросовісні забудовники, розраховували зірвати куш високих цін на нерухомість. Але, перерахувавши вартість матеріалів і робіт, вважали за краще піти з об'єкту. Десь було допущено помилки, і побудувати нове буде дешевше, ніж врятувати старе. Такі суперечки не перший рік йдуть стосовно сумнозвісних "Дніпровських башт".

Хтось став жертвою різкого здорожчання кредитів і не міг здати об'єкт, навіть продавши все майно. Як наслідок, заставний будинок потрапляв до банкірів, які не поспішали вплутуватися в будівництво. Були й відверті аферисти на кшталт "Еліта-центру".

Більшість колег-будівельників воліють не зв'язуватися з довгобудами: такі будинки потребують серйозних експертиз і дорогих робіт, а ошукані інвестори собаку з'їли на судах і недовірливо ставляться до нового забудовника.

Повернути до життя будівельний скелет - це скоріше соціально відповідальна робота, ніж спосіб заробити. Ризиків багато: частина мешканців віддала всі гроші недобросовісному "попереднику" і хоче отримати своє житло без будь-яких доплат, частина "замороженого" будівництва доводиться демонтувати, проект міняти. Важливо також відразу вирішити і всі юридичні питання, щоб не загрузнути в судах.

Показова історія з об'єктом, розташованому на вулиці Антоновича у двох кроках від палацу "Україна". Будинок за 10-річну історію змінив не одного власника, пройшов десятки судів. У результаті люди, які купили квартири звернулися до нас. Ми ризикнули. Потенційних покупців квартир відлякували негативні публікації, яких вони чимало прочитали за цей час. На всі аргументи ми відповідали висновками експертів. А щоб підвищити інвестиційну привабливість комплексу пішли на зменшення площі квартир, а на перших поверхах передбачили місця під комерційну нерухомість: магазини, салони краси і т.д. У підсумку замість покинутої коробки в центрі міста, тепер стоїть красивий, сучасний комплекс, який виявився затребуваним у інвесторів.

Цей приклад доводить: реанімуючи довгобуди хоч і неможливо отримати такий же прибуток як на новому об'єкті, але це цінний вклад у репутацію компанії. І важко переоцінити соціальний ефект, коли вже зневірені кияни все ж в'їжджають у нову квартиру.