Недвижимость Киева
«Дике поле». Безправ'я людини в Україні: традиції і нові тенденції
Річний звіт правозахисників про стан справ з правами людини в Україні: невиконання владою левової частки рекомендацій, пропонованих раніше; зневага основними принципами, якими прагне керуватися світова спільнота у сфері правопріменітельной діяльності
І відчужене відношення до практики Європейського суду з прав людини - не дивлячись на те, що вже який рік підряд його архів регулярно поповнюється рішеннями, винесеними у справах «проти України».
Під час підготовки звіту союзом Хельсінкі з прав людини і Харківською правозахисною групою були також використані матеріали 30 організацій.
По більшості заяв про скоєння злочину кримінальні справи не відкриваються. За даними МВС, така доля чекає 75% заяв. І хоча в принципі відмова в збудженні кримінальної справи згодом може бути відмінена судом, безперечно, зволікання з розслідуванням негативно відбивається на його якості. Загальновідомо, що часто не збуджуються справи навіть по фактах позбавлення життя. Найчастіше відмовляють в порушенні кримінальної справи у випадках, коли йдеться про позбавлення життя працівником правоохоронного органу, загибелі в результаті ДТП, смертей в лікарнях і місцях позбавлення волі.
Всього більшого поширення набувають факти ухвалення незаконних рішень про припинення досудового слідства і закриття справ. Тільки протягом 2008 року прокуратура відмінила 59 тисяч ухвал про припинення слідства і 6,5 тис. ухвал про закриття кримінальних справ.
Прокуратура констатує, що огляд місць подій по фактах виявлення трупів людей часто проводиться не слідчими, а дільничними інспекторами, дізнавачами, без залучення судово-медичних експертів. Це приводить до винесення незаконних процесуальних ухвал, зокрема про відмову в збудженні кримінальних справ за наявності ознак насильницької смерті.
За даними Генеральної прокуратури (інформація «Про полягання законності в державі за 2008 рік»), нерозкритими залишаються 118,8 тис. злочинів. Тобто кожне третє із здійснених в 2008 році. Загальна кількість нерозкритих злочинів з урахуванням минулих років перевищила два мільйони. З них один мільйон — тяжкі і особливо тяжкі злочини, понад сім тисяч навмисних вбивств і більше дев'яти тисяч ДТП із смертельним результатом.
Тортури. Неефективним залишається розслідування випадків тортур і поганого звернення з боку міліції. Декілька рішень Європейського суду з прав людини встановили порушення статті 3 Конвенції проти тортур із-за неспроможності органів прокуратури провести своєчасне, ретельне і неупереджене розслідування заяв про катування.
У рішенні «Спинів проти України» ухвали про відмову в збудженні кримінальної справи приймалися сім разів. Згодом їх відміняли вищі прокурори або суди. Розслідування почалося через чотири роки і сім місяців.
У справі «Кобец проти України» прокуратура дізналася про катування від лікаря швидкої допомоги наступного ж дня після події. Жодне рішення не було ухвалене протягом семи місяців. Кримінальна справа збуджена через рік. Розслідування продовжувалося чотири роки, кілька разів припинялося і поновлювалося за рішенням суду або прокурора вищого рівня.
По словах потерпілих, причетні до катувань особи до цих пір працюють в правоохоронних органах і їх кар'єра успішна. Один з колишніх працівників міліції, звинувачений в нелюдяному обігу з громадянином Афанасьевим (рішення Євросуду від 5 квітня 2005 року) і що згодом фігурував також в аналогічній скарзі громадянина Бочарова, в даний час посідає керівну посаду в податковій міліції Московського району г. Харкова. Два інших особи, катуючі Бочарова, продовжують працювати в підрозділах міліції.
За даними МВС, в 2008 році були збуджені чотири кримінальних поділа за катування і побої працівниками органів внутрішніх справ, засуджена одна особа. За рік тільки трьох працівників ОВД звільнили за тортури і побої в порядку дисциплінарного покарання. Вони служили в органах від шести до 20 років.
Україна приєдналася до Факультативного протоколу до Конвенції проти тортур, зобов'язавшись протягом року створити національні превентивні механізми по запобіганню цій біді. Звичайно, до цих пір нічого не зроблено. 10 грудня минулого року Нацкоміссия по зміцненню демократії і затвердженню верховенства має рацію при президентові України в його присутності схвалила проект концепції державної політики запобігання тортурам, але він до цих пір не підписаний президентом.
Право на свободу і особисту недоторканність. Правозахисники констатують: затримання без ордера суду є правилом, а затримання по судовому ордеру — виключенням, всупереч статті 29 Конституції, яка вимагає, щоб було навпаки. Таким чином переважна більшість затримань — незаконне. Очевидно, що однією з цілей такого затримання є отримання визнання в скоєнні злочину. Арсенал засобів, використовуваних з даною метою, звичний для вартових порядку, хоч і незаконний: нереєстрація затримання, тиск з метою примусити відмовитися від захисника, використання адміністративного арешту з метою кримінального переслідування, продовження терміну затримання. На цьому фактично тримається вся система дізнання і слідства. В той же час покарані за порушення термінів перебування під вартою за 2008 рік тільки четверо працівників органів внутрішніх справ.
Невиконання рішення про звільнення з-під варти. У справі «Кац та інші проти України» було відмічено: невиправдана затримка з виконанням ухвали слідчого про звільнення стала однією з причин смерті Ольги Біляк в СИЗО №13.
Справа «Миханів проти України» стосувалася ще одного аспекту діяльності наших вартових порядку. А саме — маніпулювання звинуваченням з метою обійти рішення суду про звільнення. У цій справі заявник був двічі звільнений з-під варти за рішенням суду. Втім, відразу ж після винесення ухвали судом прокуратура, не звільняючи заявника, затримувала його по іншому звинуваченню, яке складало предмет того ж розслідування. Європейський суд відзначив, що хоча формально для повторного затримання використовувалися звинувачення, що відрізняються від тих, яких стосувалося судове рішення, насправді вони складали частину того ж розслідування. Суд відзначив: ця ситуація створює враження, що органи влади «використовували в цілому схожі звинувачення як привід для того, щоб продовжити зміст під вартою і обійти рішення суду про звільнення заявника». Суд також відмітив, що національне право не дає гарантій від таких зловживань.
У справі «Свершов проти України» був відмічений системний недолік законодавства України, що полягає в тому, що особи, які передаються до суду, містяться під вартою тільки на підставі цієї передачі без якого-небудь судового рішення.
Ряд справ засвідчили необгрунтованість змісту під вартою під час кримінального процесу. У чотирьох справах проти України було встановлено порушення конвенції із-за необгрунтованості судових рішень про зміст заявників під вартою. Суди виносили ухвалу тільки на підставі звинувачення особи в скоєнні злочину певної тяжкості. Не приводячи яких-небудь доводів, реабілітовуючих зміст під вартою, зокрема ризик втечі.
Право на справедливий суд. З одного боку, неефективна система відповідальності суддів дозволяє їм уникати відповідальності за порушення присяги, законів. З іншої — фактично створені умови для тиску на суддів з боку найрізноманітніших суб'єктів. Вплив на суддів виявляється за допомогою різноманітних засобів — від листів, телефонних дзвінків і особистих візитів до відвертої і часто необгрунтованої критики судів, що набули чинності рішень, тільки на підставі того, що вони не влаштовують певну сторону.
71% опитаних суддів (у 2007 г. — 77%), 54% прокурорів (у 2007 г. — 67%) і 81% опитаних адвокатів (у 2007 г. — 89%) підтвердили, що їм відомо про спробу вплинути на позицію суду. Деяке зменшення впливу правозахисники пояснюють позитивними внутрішніми змінами в самій судовій системі, вважаючи, що останніми роками зменшилося тиск на суддів з боку керівництва судів.
Відповідно до відповідей суддів, більше всього намагаються вплинути на позицію суду сторони у справі і їх представники — 55% (у 2007 г. — 48%), засоби масової інформації — 41% (у 2007 г. — 28%), учасники мітингів і пікетувань — 41% (у 2007 г. — 35%), народні депутати України — 40% (у
2007 г. — 39%) і представники політичних партій — 34% (у 2007 г. — 29%).
Як форма тиску на суддів найчастіше застосовуються погрози ускладнити просування по службі, ініціювати звільнення або притягання до дисциплінарної відповідальності, підкуп, «дружні ради».
Про вплив прокуратури під час судового розгляду свідчать дані моніторингу, проведеного Центром суддівських студій спільно з Українською незалежною суддівською асоціацією в 2008 році. Відповідно до результатів опиту, 31% респондентів підтвердили спроби прокурорів неправомірно впливати на позицію суду під час розгляду судових справ.
За даними Генеральної прокуратури України, в 2008 році у зв'язку з порушенням законів з боку суддів у Вищу раду юстиції було внесено 47 (у 2007 г. — 42) пропозицій: 44 — про ухвалення уявлення щодо звільнення суддів з посад за порушення ними присяги і три — про притягання суддів вищих спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності. Пропозиції про ухвалення уявлення про звільнення суддів, як затверджують в ГПУ, вносилися у випадках допущення суддями грубих і систематичних порушень законодавства, що призвели серйозні наслідки, незалежно від сфери правовідносин. Втім, із-за складної процедури розгляду таких пропозицій задоволено тільки одне з них (з приводу судді Шевченківського районного суду міста Києва).
У період з 2006 г. по березень 2009 г. у зв'язку із засудженням за скоєння злочину були звільнені тільки троє суддів. Поширенішою є практика звільнення суддів, обвинувачених в скоєнні злочину, до виголошення вироку — за порушення присяги. Як у випадку з Ігорем Зваричем — головою Львівського апеляційного адміністративного суду.
Частіше використовуються адміністративні важелі впливу на суддю, дисциплінарне провадження. В цілому за період з
1 січня 2006 г. по 1 березня 2009 г. було звільнено 349 суддів судів загальної юрисдикції. З них по негативних підставах: у зв'язку з порушенням суддею присяги — тільки 23 людини, у зв'язку з тим, що вступив в законну силу звинувачувальний вирок, — троє.
Рішення питання про звільнення суддів політичними органами (президентом і парламентом) свідчить, що для них ці питання не важливі. Часто судді, що досягли пенсійного віку або термін призначення яких закінчився, 6—12 місяців отримують зарплату судді, вже не маючи права розглядати судові справи. Крім того, до рішення питання про звільнення посада судді не вважається вакантною, що не дозволяє почати процес відбору нового судді.
Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють:
— кваліфікаційні комісії суддів — щодо суддів місцевих судів;
— Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів апеляційних судів;
— Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного суду України.
Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше, ніж протягом шести місяців з моменту виявлення дисциплінарної провини, без урахування терміну тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Часто кваліфікаційні комісії суддів не укладаються в цей відрізок часу, оскільки не працюють на постійній основі. Можливо, через те, що на першому місці для них коштують питання кваліфікаційної атестації, дисциплінарні провадження розглядаються в другу чергу. Таким чином значна кількість дисциплінарних проваджень щодо суддів закривається із-за закінчення шестимісячного терміну.
Щоб уникнути розгляду справи упередженим суддею передбачена можливість відведення. У цивільному і адміністративному процесах з метою уникнення зловживань правом на відведення і використання його для затягування справи прийнято правило, згідно якому питання про відведення судді вирішує сам суддя, якому він заявлений. Таким чином суддя сам оцінює, чи є він упередженим. У господарському і кримінальному судочинстві питання про відведення вирішує голова суду. Цей варіант дає судді додаткові можливості втрутитися в рішення справи, відзначають правозахисники.
Судді, що займають адміністративні пости, здійснюють невластиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови судів розподіляють між суддями приблизно половину справ, формують колегії суддів для розгляду справ, впливають на рішення питань кар'єри і соціального забезпечення суддів (відпустки, премії і т. п.). Враховуючи необхідність залучення додаткових засобів із-за недофінансування з бюджету, голови судів залежать від різноманітних «донорів»: місцевих і центральних органів влади, комерційних підприємств.
Питання призначення суддів на адміністративні посади в судах до цих пір не врегульоване законом, як того вимагає Конституція.
Можна назвати традиційною практикові визначення в Державному бюджеті витрат на зміст судової влади, значно менших, ніж необхідно для забезпечення реальних потреб судів. Щорічно бюджетний запит Державної судової адміністрації задовольняється приблизно на 50%. Більшість з цих засобів йде на виплату зарплати і соціальних витрат. Так само традиційно порушується принцип розподілу влади в системі суддівської влади. Суди залишаються залежними від виконавчої влади в питаннях фінансового, матеріально-технічного і соціального характеру. Це підтверджується і статусом Державної судової адміністрації як центрального органу виконавчої влади.
Доступність суду. Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов'язок судів не відмовляти в розгляді справи компетентної юрисдикції, територіальне зручне розташування судів, наявність достатньої кількості судів і суддів.
Однією з важливих умов доступу до правосуддя є обізнаність особи про організацію і порядок діяльності судів. Правосуддя не може бути доступним, якщо система судів залишається для особи складною і незрозумілою в плані визначення компетентного суду для розгляду його справи. В той же час, наприклад, багато проблем в питанні юрисдикції судів виникли після створення адміністративних судів. Є безліч прикладів, коли суди по черзі відмовляють в розгляді справи, стверджуючи, що вказана суперечка — поза межами їх компетенції.
Право на правову допомогу і захист. Одній з найбільш масових, системних проблем правозахисники рахують порушення права на захист і ненадання кваліфікованій правовій допомозі. Законодавство містить окремі положення, регулюючі питання надання безкоштовній правовій допомозі. Втім, система, яка забезпечувала б реальний доступ осіб до такої допомоги, до цих пір не створена.
Порядок визначення адвоката (захисника) через адвокатські об'єднання не забезпечує надання якісній і своєчасній правовій допомозі. Держава забезпечує безкоштовну правову допомогу тільки в деяких категоріях кримінальних справ або щодо деяких категорій обвинувачених. Якість такої допомоги зазвичай є украй низькою. Найчастіше адвокати тільки формально присутні в процесі і не виконують свої функції захисника.
Розмір винагороди адвокатам від держави в таких справах складав тільки 15 грн. за повний робочий день. Для того, щоб отримати цей мізер, адвокат повинен був надати три довідки. 11 червня 2008 року Кабінет міністрів прийняв ухвалу №539 «Про внесення змін до порядку оплати праці адвокатів». Відповідно до нього, мінімальний розмір оплати праці адвокатів встановлений на рівні 2,5% мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при здійсненні дізнання, досудового слідства або при розгляді кримінальної справи судом. Це трохи більше, чим 15 грн. у годину, втім, все одно вказану суму не порівняти з ринковими гонорарами адвокатів.
Презумпція невинності. Частому порушенню цього принципу сприяють як недосконале законодавство, так і неповага до цього принципу посадовців. Зокрема, що знаходяться на вищих ступенях державної влади.
Складова презумпції невинності — право не свідчити проти себе. Втім, як і раніше, сталою є практика, коли особу спочатку допитують як свідка, а потім ці свідоцтва використовують проти нього вже при звинуваченні.
Порушенням презумпції невинності в законодавстві правозахисники вважають:
— існування інституту повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування;
— можливість порушення кримінальної справи проти конкретної особи, а не за фактом події злочину.
Також порушенням презумпції невинності є застосування амністії до осіб, щодо яких продовжується розгляд кримінальної справи, без їх на те згоди.
Серйозна проблема, пов'язана з презумпцією невинності, — мізерна частка виправдувальних вироків. У 2007 г. у Україні було засуджено 165,5 тисяч осіб, виправдувальні вироки ухвалені тільки відносні 689 чоловік. Тобто, за даними правозахисників, виправдувальних вироків менше половини відсотка. До того ж половина з них винесена у справах приватного звинувачення. У 2008 році кількість виправдувальних вироків зменшилася до 539. З них восьми було відмінено апеляційною інстанцією з ухвалою нового вироку, а 57 відмінено з напрямом справи на додаткове розслідування.
Допустимість доказів. Великою проблемою залишається відсутність належної практики щодо допустимості доказів в кримінальному процесі. Суди часто використовують докази, отримані з порушенням прав людини. Серед них: право на захист, застосування тортур і жорстоке звернення, застосування власних свідоцтв проти себе. Є відповідні рішення Європейського суду з прав людини (справа «Луценко проти України», «Шабельник проти України»).
У першій справі Євросуд визнав, що права захисту були обмежені із-за порушення гарантій самовикритті, і зобов'язав державу провести новий судовий розгляд. У другому випадку європейська судова інстанція констатувала: засудження громадянина у вбивстві грунтувалося на доказах, отриманих з порушенням його права зберігати мовчання, привілеї проти самовикритті, а також із-за препятствій в здійсненні його права на захист під час допиту на досудовому слідстві.
Іншою системною проблемою правозахисники вважають відсутність недержавної судово-медичної експертизи. Адже небезпідставними є сумніву щодо незалежності державних експертів під час розгляду справ проти органів влади або державних установ. Мінюст надає дозволи для їх роботи, забезпечує фінансування, упроваджує єдині методики роботи експертів. Часто ці методики достатньо спірні. Наприклад, виникає питання, чи можна взагалі упроваджувати єдину методику експертної оцінки завданого морального збитку.
Окрім обгрунтованих сумнівів щодо незалежності державних експертів, існує також проблема ефективності діяльності цієї державної системи. Наприклад, в Україні взагалі немає експертів і методик експертиз по деяких видах знань. Через відсутність методик, фахівців і устаткування не проводяться певні види криміналістських, інженерно-технічних і товарознавських експертиз. Мінюстом не вирішено питання акредитації вітчизняних судово-експертних установ за міжнародним стандартом і вступу до Європейської мережі криміналістських наукових установ.
Виконання судових рішень. Система виконання судових рішень, м'яко кажучи, малоефективна. Системи контролю за діяльністю державної виконавчої служби фактично немає. У рішеннях проти України Європейський суд з прав людини найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме в результаті невиконання рішень національних судів в розумні терміни.
За станом на 1 січня 2009 року підлягало виконанню органами державної виконавчої служби 7 982 785
виконавчих документів на загальну суму 61 242 694 122 грн. Фактично виконане 35% від кількості документів, що знаходилися на виконання.
Середнє навантаження на державного виконавця складає 108 документів в місяць. В той же час склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувач, фактично відкриваючи законні можливості для ухилення від виконання судових рішень, констатують правозахисники.
За даними Генеральної прокуратури, збуджено 258 кримінальних справ щодо навмисного невиконання рішення суду.
Право на недоторканність приватного життя. Значне розповсюдження за останні роки отримало використання технічних засобів для стеження за особою. З одного боку, поступає немало повідомлень про використання таких засобів приватними особами. З іншої — держава також розширює використання можливостей для збору інформації про громадян.
За даними Верховного суду України, в 2008 році апеляційні суди України розглянули 25 тисяч представлень правоохоронних органів про надання дозволів на зняття інформації з каналів зв'язку, накладенні арешту на кореспонденцію, застосуванні інших технічних засобів для отримання інформації, пов'язаних з обмеженням конституційних прав громадян. Для порівняння: у 2005 році суди розглянули 15 тис. таких уявлень; у 2006 г. — 19 649, в 2007 г. — 19 989.
Більше всього таких уявлень в 2008 році поступили від керівників оперативних підрозділів МВС (14 815),
СБУ (8 323) і податкової міліції (1 655). Крім того, судами розглянуто 193 представлення інших органів (зокрема прокуратури і підрозділів прикордонної служби). Більше всього вказаних уявлень розглянули апеляційні суди г. Києва, Запорізької і Донецької областей.
При цьому, наприклад, СБУ в середньому щорічно закінчує розслідування близько 900 кримінальних справ, з яких не більше 700 потрапляють до суду. Виходить, що понад 7,5 тисяч санкцій отримано марно, якщо виходити з інтересів справи, а не певних осіб.
За даними Генеральної прокуратури, тільки 19% матеріалів, отриманих в результаті оперативно-розшукових заходів СБУ, використовуються надалі при порушенні кримінальної справ. Наприклад, в Києві і Київській області з отриманих 96 дозволів суду на проведення оперативно-технічних заходів немає жодного випадку використання таких матеріалів як доказ в кримінальній справі. Так з якою ж метою здійснюються 4/5 всіх оперативно-розшукових дій СБУ і яким чином використовуються отримані матеріали? Це стосується і МВС.
Ситуація ускладнюється нечіткістю або відсутністю відповідних процедур, меж дозволеного втручання в приватне життя. До цих пір не прийнятий закон про персональні дані, а закон про оперативно-розшукову діяльність, як вважають правозахисники, не повною мірою відповідає принципу визначеності і передбаченості. Недосконалість цієї процедури визнає і Генеральна прокуратура. На практиці прокурор не може внести до суду протест щодо надання судом санкції на зняття інформації з каналу зв'язку. Таку санкцію може відмінити або суд, або орган, що направив уявлення. Тобто фактично контролю над цим процесом немає.
У рішенні Європейського суду у справі «Волохи проти України» відмічено, що в питанні спостереження за особою законодавство не визначає достатньо чітко межі і умови здійснення органами влади своїх повноважень, як і гарантії захисту від свавілля при застосуванні таких заходів. Законодавство не передбачає обов'язок повідомляти особу про заходи спостереження, застосовані відносно його. У нас особа не може дізнатися про те, що відносне його здійснюються заходи, які є втручанням в право на таємницю кореспонденції, а навіть дізнавшись, не має реальної можливості оскаржити ці дії.
Законодавство не передбачає чітких підстав для зняття інформації з каналів зв'язку, так само як і певного терміну, протягом якого може здійснюватися зняття такої інформації. Зважаючи на недосконалість законодавства і суперечності практики тимчасового обмеження конституційних прав, 28 березня 2008 року пленум Верховного суду України видав відповідну ухвалу.
Воно стосується питань застосування судами законодавства про дачу дозволів і тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства. Зокрема, в ухвалі наголошується, що суди не мають права надавати дозвіл на проведення відповідних оперативно-розшукових дій, якщо щодо особи не заведена оперативно-розшукова або контррозвідувальна справа чи ні даних, що свідчать, що отримати інформацію іншим шляхом неможливо.
У ухвалі відмічено, що у будь-якому випадку терміни, протягом яких планується обмежити вищезазначені права людини, не можуть перевищувати термінів ведення конкретної оперативно-розшукової справи. Втім, оперативно-розшукові справи можуть існувати роками, до зникнення підстав для їх ведення, тобто завжди.
Дивно, але факт
Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) відзначає великі досягнення Української держави у сфері охорони дитинства, високу ефективність реформи системи захисту прав дитини, яка проведена за останні чотири роки.
Як повідомили УНІАН в прес-службі Міністерства України у справах сім'ї, молоді і спорту, це підкреслив розділ представництва ЮНІСЕФ в Україні Юкие Мокуо, виступаючи на засіданні Міжвідомчої комісії з охорони дитинства, що відбувся 6 листопада 2009 року в Києві.
Кажучи про позитивні зміни в системі охорони здоров'я дітей, Ю. Мокуо, зокрема, відзначила щорічне збільшення в Україні, починаючи з 2006 року, кількості новонароджених і зниження дитячої смертності, активізацію національного усиновлення, швидкий розвиток сімейних форм виховання, вдале реформування системи опіки і опікування, поліпшення системи державного забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Керівник місії констатувала і те, що протягом останніх років в Україні в три рази скоротилася кількість випадків передачі ВІЧ/СНІД від матері немовлятам.
Також Ю. Мокуо сказала, що, не дивлячись на нетривалий час перебування в Україні, вона в поїздках по регіонах переконалася, наскільки ефективні заходи, що приймаються властями і громадськістю для захисту інтересів дітей в Україні, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки.
«В порівнянні з 2005 роком кількість дітей, виховуваних в дитячих будинках сімейного типа і приймальних сім'ях, збільшилася в 20 разів. Близько восьми тисяч дітей отримали отчий будинок і сім'ю, і умови, в яких вони проживають, не гірше, а деколи краще, ніж у середньостатистичної української сім'ї», — відзначила керівник представництва.
По словах Ю. Мокуо, за останні три роки кількість усиновлених дітей в Україні зросла майже на 50%, а в цілому по країні було усиновлено близько 35 тисяч дітей. Реформа здійснюється завдяки активному формуванню законодавчо-нормативної бази на користь дітей, активізації властей, бізнесу і громадськості. «Таким чином Україна напередодні святкування світовою спільнотою 20-летия Конвенції ООН про права дитини демонструє надзвичайні результати реалізації принципів цього міжнародного документа на практиці», — підкреслила Ю. Мокуо і додала, що наша держава може служити прикладом для багатьох країн світу в цьому напрямі.
Суди виправдовують не більш за один відсоток обвинувачених
Про це йшлося під час громадського обговорення проекту нового Карно-процесуального кодексу під головуванням міністра юстиції Миколи Оніщука за участю представників Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Верховного суду України, а також науковців і представників правозахисних організацій, повідомляє УНІАН. Як відомо, 14 жовтня 2009 року Кабінет міністрів виніс проект Карно-процесуального кодексу на остаточне широке громадське обговорення. По його підсумках документ планується розглянути на відкритому засіданні Кабінету міністрів.
«Незалежна демократична Україна живе по Карно-процесуальному кодексу СРСР, прийнятому ще в 1961 році. Як не дивно, ми сприймаємо як належне юридичну школу і правові «традиції», закладені в часи, коли діяла доктрина залежності, нерівності простої людини перед владними інститутами», — підкреслив Н. Оніщук.
Новий же Карно-процесуальний кодекс, за словами міністра юстиції, розроблявся з урахуванням гарантій, визначених в європейській Конвенції про захист має рацію і основних свобод людини, і рішень, винесених проти України Європейським судом з прав людини (ЕСПЧ). Істотна частина порушень прав людини в Україні, як констатує ЕСПЧ, стосується статті 5 Конвенції (право на свободу і особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд) і статті 13 (право на ефективний спосіб юридичного захисту).
При обговоренні проекту нового кодексу підкреслювалося, що документ покликаний гармонізувати систему кримінальної юстиції в Україні з міжнародними стандартами у сфері захисту має рацію і свобод людини.
Сьогодні, як повідомив директор департаменту Мінюсту з питань законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності і антикорупційної політики Руслан Рябошапка, для кримінального судочинства в Україні характерний звинувачувальний ухил. Основою вироку служить обвинувальний висновок — це звичайна практика. В результаті кількість виправдувальних вироків в кримінальних справах не перевищує одного відсотка.
Крім того, новий Карно-процесуальний кодекс відмінить практику повернення справ на досудове розслідування, яке привело в Україні до необгрунтовано тривалим, нічим не обмеженим термінам попереднього ув'язнення осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів.
Ключовими новелами проекту нового Карно-процесуального кодексу є також підвищення гарантій захисту має рацію підозрюваних і звинувачених, розширення має рацію потерпілого; формування оновленого доказового права; удосконалення процедур досудового розслідування і процедури судового контролю; впровадження нової, позбавленої звинувачувального ухилу процедури судового розгляду; новий вигляд кримінального виробництва, який забезпечуватиме процесуальну економію і дасть можливість істотним чином розвантажити суди і органи розслідування і т. п. повідомили в Мінюсті.
Як підкреслив Н. Оніщук, за роки незалежності в Україні було зроблено вісім спроб прийняти новий Карно-процесуальний кодекс. Але представлений суспільству проект вперше розроблявся за участю громадських і правозахисних організацій, широкого круга фахівців-практиків і наукових співробітників і отримав сприятливі відгуки експертів Ради Європи.
На нема і суду нема
Вищий адміністративний суд зупиняє свою роботу через відсутність фінансування. «У зв'язку з відсутністю засобів на відправлення поштової кореспонденції, оплату послуг, закупівлю паперу і дисків», — пояснюється в заяві суду. Вищий адмінсуд відзначає, що лише в 2009 році до суду поступило понад 50 тис. касаційних скарг, здійснений касаційний перегляд 25 тис. подів.
Щодня судом відправляється «близько 3 тис. одиниць кореспонденції (ухвал, визначень, судових справ, повісток-повідомлень і т. п. )».
«Затримка відправлення кореспонденції навіть на один день створює серйозні проблеми з розглядом скарг і приводить до порушення процесуальних термінів», — підкреслюють в суді.
Вищий адмінсуд заявляє, що до сьогоднішнього дня відправляв поштову кореспонденцію у борг. Проте зараз «Укрпошта» відмовляється надавати свої послуги у зв'язку із заборгованістю. За жовтень вона складає близько 62 тис. грн.
Про критичну ситуацію з фінансуванням всіх адмінсудов ВАС неодноразово повідомляв президентові, Кабінету міністрів і Верховній Раді.
У справжньому році таких звернень було близько тридцяти, проте положення з фінансуванням так і не змінилося, констатує суд. Вищий адмінсуд нагадує, що саме він під час виборів президента виступатиме як суд першої і останньої інстанції у разі оскарження їх результатів