Недвижимость Киева
Чи можна банкротові піти від кредиту?
В результаті банківської кризи в Україні постраждали багато позичальників. Підприємці, які брали гроші на розвиток бізнесу, громадяни, що вирішували через кредит свої житлові проблеми або що дозволили собі жити не по засобах, купивши дорогий автомобіль, пише liga. net
Бізнес зупинився, ціни на нерухомість впали, долар злетів, банки підвищили процентну ставку, а доходи в кращому разі залишилися на колишньому рівні.
Існує думка, що зробивши себе спочатку підприємцем, а потім банкротом, довгі по кредиту можна ”обнулити”, пише правовий портал "Ліга-Закон".
Що стосується осіб, у яких фінансові труднощі і борги виникли у зв'язку з їх підприємницькою діяльністю, то законодавчих препятствій для списання боргів немає. Інститут банкрутства фізичної особи-підприємця існує в законодавстві України з 2000 року. Є і відповідна судова практика.
Із-за ситуації, що склалася в Україні, багатьом позичальникам було б простіше віддати придбане майно банку і закрити питання. Ан немає. Громадяни несуть тягар задоволення вимог своїх кредиторів довічно, передаючи по спадку свої борги дітям.
Вихід в принципі є - банкрутство фізичних осіб (не підприємців). Це питання стало активно обговорюватися відносно недавно багато в чому завдяки тому, що 27 березня в парламенті був зареєстрований проект Закону № 4273 ”Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)”.
Поки перспективи ухвалення цього законопроекту туманні: питання саме по собі досить хворобливе, а проект далекий від досконалості.
Так, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України дало по ньому негативний висновок, звернувши увагу на невчасність запропонованих новел, пояснивши це тим, що банкрутство фізичних осіб у багатьох випадках буде зв'язано не стільки з особистою провиною боржника, скільки з світовою фінансовою кризою, наслідки якої в нашій країні посилюються неадекватною банківською політикою.
Але деякі фахівці упевнені, що вже сьогодні звичайний громадянин всупереч умовам підписаного ним договору з банком може, грунтуючись на положеннях чинного законодавства, повністю позбавитися від зобов'язань по виплаті кредиту.
Його фінансові втрати будуть рівні тій сумі, яку він вже виплатив банку, плюс вартість послуг, пов'язаних з банкрутством. Спрощено пропоновану схему відходу від відповідальності по кредиту можна представити у вигляді наступного алгоритму.
Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.
В ході його нетривалої господарської діяльності виникає (по суті, штучно створюється) борг в потрібному розмірі (від 187,5 тис. гривень).
Предприниматель звертається до суду із заявою про визнання його банкротом.
Хозяйственный суд накладає арешт на майно підприємця, визнає його банкротом і відкриває ліквідаційну процедуру, про що повідомляє всіх кредиторів. В ході ліквідаційної процедури все майно банкрота розпродається (тут можливий варіант викупу свого ж майна через друзів, проте щоб не ускладнювати ситуацію, ми його не розглядаємо). Довгі, зокрема перед банком, погашаються. Сума, що залишилася, визнається безнадійним боргом і списується.
Жизнь підприємця, а відповідно і колишнього позичальника, починається ”з чистого листа”, а не до кінця задоволеному банку залишається лише правильно відобразити заборгованість в бухгалтерському і податковому обліку і мінімізувати податки.
Лепота!
Міліція розбереться, хто з нас холоп
Ознайомившись з пропонованим способом позбавлення від боргів, відразу хочеться знайти що-небудь відповідне в Кримінальному кодексі України: аж надто все це нагадує аферу.
Кваліфікувати дії особи як фіктивне підприємництво не можна: норма припускає відповідальність за створення юридичних осіб з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, відносно яких є заборона. Нічого цього немає.
Звинуватити підприємця у фіктивному банкрутстві, мабуть, теж не вдасться. Фінансова неспроможність, пов'язана з невиконанням договору в 187,5 тис. грн. що посилюється зобов'язаннями по виплаті кредиту, в наявності. Тому говорити, що офіційна заява громадянина про банкрутство є свідомо помилковою, вельми складно.
Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншій особистій зацікавленості або на користь третіх осіб здійснення дій, що призвели стійку фінансову неспроможність суб'єкта господарської діяльності могло б підійти як для підприємця, так і для його ”контрагента”, завдяки якому виник борг. Але суб'єктом даного злочину може бути лише власник або посадовець суб'єкта господарської діяльності.
Немає і незаконних дій при банкрутстві, до яких відносяться лише умисне заховання майна, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження або знищення, а також фальсифікація, заховання або знищення документів, що відображають господарську або фінансову діяльність.
Шахрайство з фінансовими ресурсами також не підходить, оскільки немає мети отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або податкових пільг, та і свідомо неправдива інформація підприємцем нікуди не подається.
Кваліфікація дій як просте шахрайство, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою, щодо операції підприємця з контрагентом, на практиці навряд чи можлива, адже контрагент (потерпілий) заперечуватиме факт обману або зловживання.
Таким чином, для пропонованої схеми в УК складно що-небудь підібрати, адже ситуація, коли суб'єкт підприємництва створюється фактично особою з метою якнайскоріше оголосити себе банкротом, сама по собі абсурдна.
А ось Укладення про покарання кримінальних і ісправітельних 1845 року встановлювала відповідальність навіть за необережну неспроможність. Як відзначав відомий цивіліст XIX століття Габріель Шершеневіч ”Коли особа, обізнана свою неоплатну або, в усякому разі, що розуміє розлад свого майна, продовжує, проте, відноситися з повною зневагою до інтересів своїх кредиторів, вести життя, по витратах не відповідну засобам, що залишилися, кидатися на явно ризиковані операції, закон не може не зупинити його, попередивши загрозою покарання.
Така недбалість представляється особливо небезпечною в торговому світі, де неспроможність однієї особи може повісті за собою неспроможність інших, де неспроможність загрожує економічним інтересам даної місцевості або навіть цілої держави”.
Мене терзають смутні сумніви.
Те, що справа про банкрутство фізичної особи-підприємця буде збуджена, а закладена квартира або автомобіль потраплять в ліквідаційну масу, сумнівів немає.
Так, згідно ст. 53 ГК фізична особа, нездібна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням їм підприємницькій діяльності, може бути визнана банкротом. Справа про банкрутство збуджується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менші триста мінімальних розмірів зарплати, які не були задоволені боржником впродовж трьох місяців після закінчення встановленого для їх погашення терміну (ч. 3 ст. 6 Закону України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом”, далі - Закон).
З цього виходить, що застосування процедури банкрутства можливе лише щодо фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, а підставою для збудження справи про банкрутство можуть бути лише вимоги, пов'язані з підприємницькою діяльністю.
У нашому випадку є і суб'єкт, і необхідні вимоги в потрібному розмірі.
Згідно ж ч. 1 ст. 52 ГК, ч. 7 ст. 47 Закону фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно закону не може бути обернене стягнення.
Це означає, що стягнення може бути обернене зацікавленою особою на все майно фізичної особи (зокрема на те, що знаходиться в заставі у банку) незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення господарської діяльності чи ні.
Проте важливим тут є не можливість продати закладене майно, а погасити всі вимоги кредиторів. По ст. 31 Закону вимоги вважаються погашеними, якщо:
не заявлені в строк;
не задоволені у зв'язку з недостатністю майна.
Таким образом, боржник відповідає один раз в межах свого майна. Борг не висить довічно до його повної виплати.
Проте положення про те, що підприємець-банкрот звільняється від подальшого виконання навіть тих вимог кредиторів, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю, є спірним. Чому раптом будуть списані борги фізліца, що виникли до того, як він став підприємцем? З іншого боку, чи правильно розділяти поняття ”підприємець” і ”фізичну особу”?
Як роз'яснив Мінюст, правовий статус фізичної особи набагато ширший, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи, і отримання статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність.
Суб'єктами ж права власності по ГК є фізичні особи. А такого суб'єкта права власності, як фізична особа - підприємець, немає.
У контексті відміченого слід звернути увагу на ч. 2 ст. 49 Закону, згідно якої після завершення розрахунків з кредиторами визнаний банкротом громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, які були заявлені після визнання його банкротом за винятком вимог відносно:
відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян;
стягнення аліментів;
інших вимог особистого характеру.
Эти вимоги, навіть якщо вони не були задоволені в порядку виконання ухвали господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкротом, можуть бути заявлені після закінчення виробництва у справі про банкрутство в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Не дивлячись на те що вимоги по стягненню, наприклад, аліментів виникають зовсім не у підприємця, а точніше, незалежно від наявності у громадянина такого статусу або часу його отримання, проте вони спеціально обумовлені Законом як виняток із загального правила.
Є серед цих виключень які-небудь вимоги кредиторів, не пов'язані з підприємницькою діяльністю банкрота? Немає. Значить, за загальним правилом громадянин-підприємець звільняється від їх подальшого виконання.
Крім усього іншого, не можна не звернути увагу на те, що деякі юристи, посилаючись на абз. 2 ч. 3 ст. 49 Закону, стверджують, що підприємець ще п'ять років після завершення розрахунків з кредиторами не звільняється від подальшого виконання їх вимог. Проте таке тлумачення норми все ж таки не можна визнати правильним, оскільки воно не узгоджується з положеннями згаданої ч. 2 ст. 49 Закону.
Згадана норма абз. 2 ч. 3 стосується випадку, коли підприємець стає банкротом вже не вперше, при цьому з моменту попереднього банкрутства пройшло менше п'яти років.
Саме в цьому випадку не погашені унаслідок банкрутства борги можна буде стягнути через суд, тобто тільки в цьому випадку боржник не звільняється від їх виконання. Про повторне банкрутство йдеться і в абз. 1 цій же частині. І таке розуміння норми все розставляє на місця.
Висновок
Таким чином, правове обгрунтування можливості банкрутства фізичної особи на підставі положень чинного законодавства все ж таки є.
Правда, нам не вдалося знайти судових рішень, підтверджуючих або спростувальних життєздатність даної схеми (ті, які були прийняті, стосувалися зобов'язань фізичних осіб - підприємців, що виникли саме у зв'язку з їх підприємницькою діяльністю).
Саме тому ми допускаємо можливість обгрунтування і протилежної позиції, у зв'язку з чим було б цікаво дізнатися відповідні аргументи від наших читачів
Источник: http://banker.ua/