«Експериментальні» проекти забудовників. Частина I

Минулого року київські будівельники поставили рекорд, здавши 1,43 млн. квадратних метрів житла. Стільки в Києві не будували ніколи. Всього здано в експлуатацію 15 тис. квартир, причому левова їх частка — 14,75 тис. — у 86 крупних багатоквартирних будинках

Бурхливих овацій по даному приводу не послідувало: всім ясно, що в поточному десятилітті це був останній рік з приростом введення житла в експлуатацію. У нинішньому здадуть вже менше, та і в наступному — теж. Семирічний цикл щорічних приростів залишився позаду.

Предстоїт спад. Причому справа не тільки в економічній кризі, крики про яке вже неабияк приїлися: схоже, скоро почнуть обговорювати його згубний вплив на популяцію антарктичних пінгвінів. Проблеми у будівельників почалися значно раніше, пару років назад, і з тієї пори всі посилювалися.

Забудовники заспокоювали себе «та куди вони подінуться!» і плавно гнали ціни все вище і вище. Коли зростання цін відсікло від ринку 95% населення, настигнула криза..

Відверто кажучи, київські будівельники «заїлися» — дуже вже вони звикли працювати в умовах, коли гребуть всі підряд. Період 2001—2008 років багато хто з них ностальгічно згадуватиме як «золотий час»: було багато грошей при відповідальності, прагнучій до нуля.

Класична київська новобудова зразка 2008 року — це недострой, практично без внутрішньої обробки квартир. По будівельних нормах її і пред'являть-то до здачі заборонено. Проте українські будівельники років десять тому пробили норму, що їм можна здавати і напівфабрикати типу «дороби сам». В результаті в експлуатацію приймаються удома, за які при Брежневе з тріском і відбором партквитка вигнали б і виконроба, і головного інженера.

Чудові випадки тих, що впали майже на голову цегли з свіжопобудованих «елітних» будинків нікого вже не дивують. Нікого не убило — і ладненько. Єдина реальна вимога властей до будинку — щоб не звалився. Інше — досогласуєм.

Удома в житловому вигляді не складають і чверті тих, що здаються: чим щось міняти, набагато простіше домовитися з потрібним чиновником — благо, досвід є.

За цілком київською ціною в 2000 євро за квадратний метр в Празі, де робоча сила, енергія і матеріали подорожче, здають будинок з повною обробкою, причому в ціну включають підземні парко-место для автомобіля. У нас паркінг — на околиці, якщо він взагалі є, — пробують продати за ціною приблизно удвічі вище за ціну середнього автомобіля.

А гарантії на квартиру вартістю 1 млн. грн і холодильника за 2000 грн різко відрізняються. Природно, на користь холодильника.

Десь в Європі або США про таке і мріяти не могли. Улюблена фішка багатьох українських фірм — продаж замість квартир котловану — там прямо заборонена. Та і відповідальність за якість і терміни виконання зовсім інша. Наші будівельники там з судів не вилазили б і неустойки не встигали б платити. Ті, хто вижив би, звичайно.

При бажанні (і умінні) ігнорувалися і прямі рішення Київради. Наприклад, можна запросто здати житловий комплекс на сотні квартир практично без парковок. Те, що потім всі дитячі майданчики і під'їзди будуть забиті машинами, — проблеми виключно мешканців, але не будівельника і не «узгоджувачів», що отримали комісійні на милий і охайний заміський будиночок.

Депутати міськради у нас мінімум на третину представляють будлобі, так що самих себе кривдити не будуть. Рука руку інтенсивно миє, поступово обростаючи при цьому шерстю.

Вінцем любові до покупця стала навіть не скандальна забудова ущільнювача, а початок того, що впихає в місто смутних 25—30-этажек. За кордоном таке житло на околицях однозначно йде по графі «для соціально незахищених шарів».

У нас все було ще веселіше. Будівельники чесно говорили чиновникам, що як будувати і обслуговувати таку махину, уявлення мають досить смутне, але охота потренуватися. Їм охоче пішли назустріч, і всі подібні будинки пішли під рубрикою «експериментальні». Сіль жарту в тому, що тренуватися і напрацьовувати цінний досвід збиралися на мешканцях, більшість яких заплатили за квартири в таких будинках дуже чималі гроші.

Загалом, коли смажений півень клюнув, і за декілька місяців будівельники перейшли від глибокодумних роздумів про те, що житло в найближчі три-чотири роки мінімум подвоїться в ціні, і це нормально, до нестямних стогонів — всім терміново рятувати, рятувати нас! — виявилось, що населення це не хвилює.

Воно давно звикло чути строго полярні речі. Або про те, як «трудівники кельми» в зимову холоднечу будують удома для улюбленої Батьківщини практично за собівартістю і які чудові, душевні і безкорисливі люди ними керують. Або як бракороби, що заїлися, ліплять свої «шпаківні» з 200—300% рентабельності на отриманій за хабарі «плямі» на місці дитячого майданчика..Причому частка істини є в обох твердженнях. Будувати реально було важко, але рентабельність будівельників — зовсім не околонульовая, хоч і сотні відсотків зустрічалися дуже рідко. Ну а про те, що хабарі — звична «ділова практика», самі будівельники давно говорять у відкриту.

Додатково у населення просто немає вільних грошей, щоб викупляти «таке» житло за «такими» цінами